31 грудня напередодні Нового року, відзначали " Маланки".Сам вечір називали Щедрим або Багатим.
Готували багатий, смачний, м'ясний, щедрий стіл з ковбасами, м'ясом/салом.
Про традиції святкування «Маланки» розповідає завідувачка етнографічним відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею — Невеська В.І.
На відміну від Різдва, це свято не відігравало важливого значення в церковному календарі. Якщо в колядках прославляли Бога, Богородицю, то в щедрівках висловлювали побажання здоров'я, благополуччя, щедрого врожаю самій людині - господарю, господині, їх дітям. Для молоді це були розваги коли навіть за заподіяну шкоду не карали.
Ватаги щедрувальників виконували цілі сценки з Меланкою, козою, ряженими.
Тепер про саму "Маланку".Давня легенда розповідає, що коли Ірод наказав стратити немовлят, скрізь стояв плач і розпач, тоді він наказав дівчині Меланцііти веселити і розважати народ. Вона не могла ослухатись, співчувала матерям і робила все не по- справжньому, навпаки. Через багато сотень років люд увіковічив Меланку як не справжню, яка все робить не так. Роль Меланки, зазвичай, виконує переодягнений чоловік, дебелий, незграбний, не дуже охайно одягнений.То й щедрівку співають:
Наша Меланка господиня
У ополонці ложки мила,
Фартушком витирала,
Ситом коня напувала...
Разом з щедрувальниками з Меланкою ходила Коза. Коза всеїдна тварина і в голодний на сіно рік може прогодуватися соломою, корою дерев і вижити, принісши користь господарю.Тому народ її прийняв як символ стійкості і родючості:
Де коза ходить
Там жито родить,
Де коза ногою
Там жито копою...
Щедрувати починали 31 грудня після обіду.
Сієм, вієм та щедруєм
На чотири боки,
Миру й щастя всім бажаєм
На довгії роки.
Завідувачка етнографічним
відділом Невеська В.І.
Житомирський обласний краєзнавчий музей
