Чернігівщина є легендарною та культурною перлиною України. Саме у славетному місті героїв і легенд жили, любили та процвітали протягом багатьох століть відомі історичні й культурні діячі. Навколо них та їхньої діяльності формувалися легенди, перекази. Однією з легендарних є постать Івана Степановича Мазепи, діяльність якого огорнута народною любов’ю і політичною ненавистю. Саме завдяки йому скарбниця чернігівських переказів поповнилася ще одною легендарною розповіддю.
Іван Степанович Мазепа – український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок в економічно-культурний розвиток Лівобережжя та Чернігова зокрема. Саме завдяки державній підтримці гетьмана Івана Мазепи та завдяки зусиллям чернігівських архієреїв, місцевої козацької старшини Чернігів був перетворений на рубежі XVII–XVIII століть у другий після Києва культурний осередок у Гетьманщині. Увага гетьмана була спрямована на підтримку Чернігівської друкарні. Найстарший навчальний заклад на Лівобережній Україні – Чернігівський колегіум відкрито 1700 року за сприяння та фінансування гетьмана. Чернігів був прикрашений спорудженими в бароковому стилі храмами, монастирями, які великою мірою зумовили неповторний культурний код міста, що зберігся до нашого часу.
Чернігівський колегіум, або Чернігівська колегія, – один із найстаріших середніх навчальних закладів в Україні. Колегіум засновано 1700 року під назвою Малоросійського колегіуму на базі слов’яно-математичної школи, переведеної з Новгорода-Сіверського. Засновником колегіуму був церковний діяч, педагог і письменник Іоан Максимович. У закладі навчали латинської, грецької мов, історії, географії, математики, філософії. Серед учнів були здебільшого діти козацької старшини та заможних міщан Лівобережжя. Гетьман Іван Мазепа своїм дозволом офіційно підтвердив заснування Чернігівського колегіуму. Діяльність навчального закладу вищого рівня вимагала юридичного оформлення дозволом з боку державної влади. У заснуванні Чернігівського колегіуму важливе значення мали не лише бажання та зусилля чернігівських архієпископів, які виступили ініціаторами його відкриття, але й фінансова і юридична підтримка як з боку державної влади, так і гетьмана Івана Мазепи.
Про увагу з боку гетьмана до чернігівських архієпископів свідчить той факт, що Іван Мазепа надав кафедральному Борисоглібському собору царські срібні ворота для іконостаса. На них унизу центральної платівки розміщено герб гетьмана Івана Мазепи з монограмою. Праворуч прикріплено плашку, на якій викарбувано дату – 1702 рік. Царські ворота були виготовлені в м. Аугсбург (Німеччина) відомим ювеліром Пилипом Якобом IV Дрентветтом (1646–1712). Про це свідчать міське тавро та особисте тавро майстра, викарбуване на воротах. Проте срібні царські ворота в Україні в ті часи не були рідкістю. Срібні врата у XVIII столітті мали також Софія Київська, Покровська церква на Запорозькій Січі, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві. Утім усі вони з’явилися пізніше за чернігівські та в первозданному вигляді до сьогодні жодні не збереглися. Срібні врата – це основні двері, що ведуть із храму в церковний вівтар. Сам вівтар не зберігся, згорів під час Другої світової війни, коли бомба потрапила в Борисоглібський собор. Є навіть думка, що та пожежа знищила також багато ікон, які звозили до Чернігова із закритих у 1930-ті роки храмів. А от вратам пощастило більше. Під час війни їх евакуювали в російський Оренбург, де вони й дочекалися повернення в Чернігів.
У чернігівських переказах є легенда про те, що ці врата зроблені зі срібного ідола. Уперше наприкінці XVIII століття її зазначив Опанас Шафонський у своєму відомому описі Чернігівського намісництва. У цій праці він розповідає, що коли рили котлован для дзвіниці колегіуму, то нібито знайшли срібного ідола. Його здали на переплавлення, а потім з того металу зробили срібні врата. Був ідол давньоруського походження чи ні, Шафонський не вказав. Уже у ХХ столітті проводився спектральний аналіз металу. Дослідники визначали його склад, щоб установити, чи дійсно царські врата зроблено з ідола. Проте дізнатися, з давньоруського металу вони чи ні, їм так і не вдалося, оскільки для цього треба мати спеціальні таблиці й каталоги, за якими визначаються родовища срібла (за домішками). Однак навіть якщо ворота виготовлено з ідола, то майстер з Аугсбурга, добиваючись потрібної, 875-ї проби, додавав срібло з інших родовищ. Але кожна легенда переважно з’являється не на пустому місці та має під собою історичні підтексти.
Композицію царських воріт виконано в бароковому стилі. Тут зображені чотири євангелісти – Матвій, Марк, Лука та Іоан, а також перші давньоруські святі – Борис і Гліб, на честь яких і названо собор. У нижній частині – зображення пророка Єссея, царя Давида і в центральній частині – десять біблійних царів – родовід Ісуса Христа. У верхній частині – композиція Благовіщення.
Царські срібні врата було виготовлено на замовлення українського гетьмана Івана Мазепи в майстерні німецького ювеліра Пилипа Якоба Дрентветта (м. Аугсбург). Розміри воріт – 2,66×1,21 м, загальна вага становить 56 кг.
Вишуканий витвір ювелірного мистецтва – царські срібні врата з Борисоглібського собору – ось уже два століття є предметом уваги дослідників. Неординарність пам’ятки, високий мистецький рівень виконання породили низку легенд, домислів, гіпотез щодо історії їхнього створення та місця виробництва.
Текст: канд. іст. наук Маргарита Гарига
Ілюстрації – власність автора
Журнал BOOM
